Українське радянське суспільство (30-х рр.. ХХ ст.) : провідні суспільно-політичні, культурні, освітні тенденції

Abstract

Дана робота є спробою виявлення провідних суспільно-політичних, культурних та освітніх тенденцій в історії становлення українського суспільства 30-х рр. ХХ ст. Аналізуючи особливості деукраїнізації кінця 20-х рр. ХХ ст. варто відмітити, що велике значення мала політизація суспільного життя підростаючого покоління. Саме тоді канули в небуття національні українські традиції. Крім того, за концепцією радянського виховання, родина не могла виховати повноцінну радянську людину, і виключно державні структури були відповідальні за «щасливе дитинство» тодішніх громадян. А пошуки ворогів народу у той час слід оцінювати як цілеспрямоване придушення представників національної інтелігенції в галузі культури, освіти та ін. Космічні маштаби цього страшного суспільного явища у межах Союзу були позбавлені конкретних географічних меж. Нові комуністичні свята, які проводилися для школярів, впевнено віддаляли маленьких українців від їх національних традицій. Відмова від релігії предків змусила багатьох селян суттєво переглянути свої життєві орієнтири, та при можливості назавжди покинути рідні села. Свідки голодних смертей в українських селах 1932-1933 рр. не прагнули бути свідомимим продовжувачами землеробських традицій своїх батьків, свідки репресій української національної інтелігенції та духовенства жили в страху і нести в суспільство українські національні цінності тепер бажаючих практично не було. Активні прихильники сталінського тоталітарного режиму у 1938 р. видають постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим свідомо ставлять українську мову в програшне становище на десятки років.