Мовні засоби вираження фаунонімів у поетичному доробку В. Свідзінського

Abstract

У статті проаналізовано мовні засоби вираження тваринного світу на лексико-синтаксичному рівні. Досліджено, що фауноніми в поетичному доробку В. Свідзінського становлять важливий чинник творення естетичної картини світу митця і представлені різноманітними видами та назвами: кінь, воли, собака; вовк, лев, заєць; коник, мурашка, бджола, метелик; змія, жаба, павук, равлик; сокіл, ворони, голуб, синиця, туркавка, чапля, зозуля, лебеді, гуси; птах, звір, риба, отари тощо. Зображені зооніми мають як негативну, так і позитивну оцінну семантику, але найчастіше у творчості поета вони набувають негативного забарвлення. Виступають як дійовими особами, так і виконують статичну функцію. Зазначено, що простір тваринного світу в поезії митця поєднано із часом, що акцентує увагу читача на плинності життя і кінечності буття. Змалювання зоонімів також дає змогу В. Свідзінському зіставити світ природи та міські реалії, підкреслюючи дисгармонію та неспокій ліричного героя в урбаністичній локації. Виявлено, що зоолексеми в поетичному доробку автора часто функціонують як елементи порівняльних конструкцій. З’ясовано, що для зображення цих словесних образів письменник послуговується різними за структурою реченнями. Щоб акцентувати увагу реципієнта на означуваному фаунонімі, митець уживає прості конструкції, щоб відтворити сумну картину, показати розпач і тугу від втрати за допомогою зооніма – складні речення, а щоб емоційно виділити мовлення персонажа, увиразнити висловлювання, застосовує пряму мову та діалог. Для образного змалювання тваринного світу письменник використовує прикладки, звертання, обставини місця та способу дії, однорідні члени речення та порівняння. Експресивного забарвлення надають риторичні питальні конструкції. Серед стилістичних фігур використано персоніфікацію, антитезу та різні види повтору.